З будинку вийду і потраплю в осінь...
З будинку вийду і потраплю в осінь,
В її казковий золотий полон.
Мене накриє поміж хмарна просинь,
А листопад влаштує вавилон…
Мене закрутить вихор жовтолистий,
Торкне повітря холодом долоні,
Під ноги осінь килим багрянистий…
Дерева схилять віти у поклоні
Й мене зустрінуть на алеях парку.
Бродитиму самотньо я по місту.
Шукає вітер ув одежі шпарку.
Та швендяння моє не має змісту…
Ні збудження, ні спокою шукаю.
Я хочу сумувати й ся журити…
Тому отак самотньо я блукаю
Там саме, де цвіли строкаті квіти…
Я не прошу ні радості, ні журу.
Нагальні справи знову відкладу…
Я прохолоду осені похмуру,
Немов бальзам, до серця прикладу.
