Жовтневий кінь
Шепочуть краплі мжички у діжі,
Зриваючись з покрівлі монотонно.
Гладінь тріпоче апатично-сонно,
Півтоном шоколадної іржі.
В наплакану вдивляється імлу,
Хатина із підмоченим подолом.
Гойдаючи шафранним ореолом,
Перстами віт горіх шкребе по склу.
Глевкою плоттю рівчакових вен,
Струмить печалі нищівна трутина.
Дороги бруд втаїла скатертина
Акації повержених знамен.
А попід яром, де бур’ян зачах,
Загривком розкуйовдивши берізку,
Жовтневий кінь гуляє у підліску,
З осінньою зажурою в очах.
