Осінь, маленьке бешкетне дівча,
Вітром гасає в безгоміні саду.
Перли медові брост́ей винограду,
Збившись, намистом звисають з плеча.
Гойдалку вправно зладнавши в гіллі
Із павутинної вдячності літу,
Радісно зблискує в сяйві розсвіту.
Хмар розриваючи сірі кулі.
Сміх оксамитовий в неба ясу,
Спурхує дзвінко з дахів голубами.
Сиплеться в ліс і рясніє грибами,
Що на кашкетах леліють росу.
В сонячну фарбу, долоньки малі
Шко́да умочить. В ту ж мить п’ятірнею,
Клена листочок впаде на алею…
Мила пустунка, розтане в імлі.
