Я ніхто і ніким я зовусь
Сіра тінь у буденності днів
Пройдеш ти, і хоча обізвусь,
Чую тишу… не відповів.
Хочу бігти подалі від всіх
Але цим я себе не спасу.
Все одно не побаче він
Якщо поряд із ним я пройду
Я милуюсь кришталем води.
Та нічого нема в відбитті
Навіть я вже не бачу себе
Я зникаю…бо люблю тебе.
Ти знай, що сильно я люблю
Свою любов тобі дарю
Тебе я майже ще не знаю,
Але без тебе все зникає.
Мені б дивитися у очі
І знати, що у тиші ночі
Ти прошепочеш… і кохання буде
На завжди і останнє.
Я знаю, що прийде той день,
коли помітиш ти мене
і запалають наші очі,
що стриматись не хватить мочі.
Ти зірвеш ту завісу сіру,
а я, кохаючи без міри,
в своїх обіймах лід спалю
і прошепочу: «я люблю…»
Весь світ хай чує це зізнання!
І хай живе моє кохання!
Бо знаю я, що так любити
Ніхто не вміє в цілім світі!