І ніч. І темінь. Й зірвана стежина...
Байдужість як форма порятунку загублених душ
І ніч. І темінь. Й зірвана стежина...
Як боляче я впала на асфальт,
Іще жива, та крила надломила,
І вільно дихать заважа кобальт.
Кружляють зграї вороння у небі,
Зробилось чорним все, що не цвіло,
А я іду по ламаній потребі
Когось любити - це найтяжче зло.
Спитать кого немає, де я буду,
Всі зайняті, у всіх свої діла.
Байдужа сутність - без емоцій люди,
Байдужі люди - без душі тіла.
Ішла я по дорозі - заблудилась,
Мене впевняли, що вона одна,
Довіра впала в прірву і розбилась,
Я споглядала, як вона вмира.
Вмирає все: й образа, і людина,
То рана вже ніяк не зажива.
І ніч. І темінь. Й зірвана стежина...
Як боляче я впала, я жива!
