Туман
Зажура осіння, імлою лягла на садок,
Сховавши між крапель, смородини голі хмизини.
Біліють капусти плесковато-пізні корзини
Зеленим дозором, вздовж оранки чорних грудок.
Стіжка́ верховина, розтала в обіймах сльоти,
Що з крон яблуневих сльозиться в траву монотонно.
Стара кукурудза, стеблом ґратулює синхронно,
Горіха привиддю в незримім вінцю самоти.
Намокла стежина пливе берегами трави,
В холодні обійми, до згуби меткого серпанка.
Їй лихо наврочить калина, неначе циганка
Розкинувши картами зношені руни листви.
