КРИЛА ЯНГОЛА
Я знов самотня у пустій кімнаті,
Та душу привиди мою вже обпалили.
Ще й досі на мені вечірнє плаття,
А поруч ще лежать згорілі крила.
Дивлюсь у нікуди, але щось бачу,
Щось відчуваю в пустоті безликій...
Чому ж моя душа, така ледача,
Не прожене печаль, таку велику?!
Я згадую, хоч прагну все забути,
І спогади гублю в сплетінні болю,
А доля вимальовує маршрути,
Якими йти собі я не дозволю.
Занадто різні в нас пріорітети -
Ти розважався, я тебе любила...
Чому ж тепер я так безглуздо й вперто
Прошу летіти обгорілі крила?