26.11.2013 00:26
для всіх
247
    
  6 | 6  
 © Микола Чат

Прозріння

Прозріння

Я очима вдивлявсь в незбагненність розмитої суті,

Що надією дух заставляла плестись до кінця,

Монотонячи крок у мудрезно-мозольнім окутті,

Між скляних черепків нездійсненних фантазій юнця.

 

Серпантинами гір плазував до байдужості піків,

Щоби плоть з костомах скальпувала лавина образ.

Споглядацькі брати додали під світлинами кліків,

Не маскуючи лик у злорадних наривах відраз.

 

Вертикалями скель роздирав пазурі до кровини,

В потойбічності рун, спадкоємцям укривши завіт.

Попелищем життя у печерах все дряпав картини,

З простолюддя свого, врятувати стараючись Світ.

 

Золотим промінцем між вершин засурмило прозріння,

Поволока оман камінюччям зірвалась униз…

На курнім валуні розіп’ято чекаю спасіння,

У байдужій тіні скам’яніло-титанових риз.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.06.2014 00:09  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Глибокий внутрішній монолог!

 26.11.2013 15:07  Тетяна Чорновіл => © 

Майстерно і болісно водночас.
Бажаю автору чи то ЛГ позбутися тих болісних настроїв!
Думаю, спасіння вже підоспіло!
Успіхів Вам і натхнення й надалі...

 26.11.2013 12:33  Тетяна Белімова => © 

монументально... мова, як завжди, вражає...

 26.11.2013 12:18  Володимир Пірнач => © 

Дуже гарний текст.
Сподобалось.
Додаю під публікацією кліків :)

 26.11.2013 02:41  Марина Моренго => © 

Захоплююсь Вашою мовою. Вашим стилем (прочитала низку поезій). глибока поезія. але у першій половині вірша, як на мене, вже дещо намудрували з лексикою та в цілому із наповненням