21.07.2014 18:42

для всіх

338

4 | 4

 © Лілія Ніколаєнко

Царство земне

(вінок сонетів)

1. 

Найбільша втіха на землі – це влада,  

Релігія незмінна всіх епох,  

Лихварка, що бере найвищу плату – 

Душею віддають їй вічний борг. 

 

Володарю земний і сонця брате! 

Зізнайся сам собі, а хто твій бог? – 

Чи той, хто був за правду розіп’ятий,  

Чи гордістю оспіваний порок? 

 

Хто прийме каяття твоє спізніле,  

Кого в пітьмі так жадібно шукав? 

В душі заплачуть янголи безкрилі,  

 

І чаша переповниться гірка. 

А душу віднесе, як мертве тіло,  

Бурхлива, та отруєна ріка. 

 

2. 

Бурхлива, та отруєна ріка 

Розмиє брудом береги сумління. 

Спокуса, як амброзія, п’янка,  

Богинею постане у видінні. 

 

Те, що не варте навіть мідяка,  

За примхою царя стає безцінним. 

А істина в божественних рядках 

Не спопеливши зла, піддасться тліну. 

 

І хоч життя красиве у царів,  

Та меч Дамокла – для усіх розплата. 

Страхом падіння кожен-бо хворів,  

 

В душі тримав свого німого ката. 

В пітьму вони пливуть без якорів,  

На березі гуде безликий натовп. 

 

3. 

На березі гуде безликий натовп,  

Змішалися прокляття і хвала. 

І безліч істин не знаходять ради – 

Де праведні, а де лихі діла? 

 

Невільники безумної принади 

Купають у гріхах свої тіла. 

Сумління без жалю ведуть до страти,  

Бо влада – це сестра богині зла. 

 

Володарі не створюють канонів,  

А тільки служать первісним богам. 

Для цих жерців не дійсні заборони,  

 

Безумства їх нетлінні у віках. 

Та хто не побував у тім полоні,  

Не осягне величного гріха. 

 

4. 

Не осягне величного гріха 

Бідняк наївний, що не знав спокуси 

Зрівнятися із богом, не блукав 

В оманах заборонених союзів. 

 

Хто владою грішив бодай в думках,  

Вже їй довіку поклонятись мусить. 

Та навіть цар позаздрить біднякам,  

Зомлівши від отруйного укусу. 

 

А втім, гадає всякий чоловік,  

Що слід цю дань без роздумів приймати. 

Миліші для людей боги живі,  

 

Водночас і любимі, і прокляті. 

І спраги не втамує той повік,  

Кому отруту цю дано пізнати. 

 

5. 

Кому отруту цю дано пізнати,  

Тому не буде до смаку вода. 

Суха душа, затиснута в лещата,  

За краплю брудноти себе продасть. 

 

Повсюди звикла лиш перемагати 

Інстинктів неприборкана орда. 

І привертає все нових фанатів 

Земним життям спотворений Адам. 

 

Забувши назавжди блаженство раю,  

Як образ бездоганного зразка,  

Людей безликі стада він збирає. 

 

Кого гріхом диявол ошукав,  

Тому в пітьмі пекельне сонце сяє,  

В того безжальна, хоч міцна рука. 

 

6. 

В того безжальна, хоч міцна рука,  

Хто душу гордим помислом утішив. 

Між праведним і ницим – грань тонка. 

Учора – янгол, а сьогодні – грішник. 

 

Ріка гордині – пафосно-стрімка 

Руйнує у людині найсвятіше,  

Сумлінню не кидає дорікань,  

В пустелі серця заповняє нішу. 

 

Гординя породила всі гріхи,  

Але найбільше виплекала владу,  

До Риму завела усі шляхи. 

 

Лиш зло саме себе повік не зрадить. 

Світ кориться не добрим, а лихим. 

Та цар земний лише земним багатий. 

 

7. 

Та цар земний лише земним багатий – 

У нетрях честолюбства заблудив. 

Гріхів його шалені міріади 

До раю вхід закриють назавжди. 

 

Володарі приречені страждати 

Спокусою сумнівної мети,  

І голодом душі, яку за грати 

Кидає ненаситність пустоти. 

 

Для вищих сил царі – лише паяци 

В коронах, у тіарах чи вінках… 

І заздрити даремно на палаци,  

 

Якщо вони постали на кістках. 

Хазяїн їх – в невидимій атаці. 

Душа у нього темна і тремка. 

 

8 

Душа у нього темна і тремка,  

Думки його, неначе хижі птиці – 

Володар у безвиході блукань 

У величі своїй стає безлицим. 

 

Бо всіх царів один недуг спіткав,  

Між іменами знищує різницю 

Сліпої одержимості вулкан,  

А в пеклі їх читає блудна жриця. 

 

Хіба щасливий раб отих богів,  

Що споконвіку в нерозривній змові? – 

Гординя, грошолюбство, заздрість, хіть – 

 

Накрили людство, ніби темна повінь. 

Величний раб веде страждань похід,  

Блукає у морях чужої крові. 

 

9. 

Блукає у морях чужої крові,  

Просолений сльозами самоти. 

За правду роздає вінки тернові,  

Та тільки їм по-справжньому цвісти… 

 

Володаря дивує щире слово,  

І безкорисність серед чорноти,  

Тримаючи кинджал напоготові,  

Він здатен покарати і святих. 

 

Від божевільних задумів сп’янілий… 

Тверезість не порушить таїни 

Фальшивого причастя мертвим тілом. 

 

В степах жадоби вічний кочівник,  

У вигадану ціль пускає стріли,  

І злочини вчиняє без вини. 

 

10. 

І злочини вчиняє без вини,  

Метою виправдовує пороки,  

Слуга гріхів, що волею прогнив,  

І не узяв з минулого уроку. 

 

Колоситься врожай кривавих жнив,  

Ідуть віки, міняються пророки. 

На істині буяють бур’яни,  

Жнивар облуд навік утратив спокій. 

 

Він шаленіє від лукавих зваб 

В розпусної богині під покровом. 

Із нею пізнає облудний рай. 

 

Лише вона приймає в нього сповідь. 

А потім знов грішить величний раб – 

Із гордістю виходить лев на лови. 

 

11. 

Із гордістю виходить лев на лови,  

Бо знає – він сильніший за усіх. 

Лисиця ж прораховує умови,  

Бере потроху, а не повний міх. 

 

Їм поєднатися було б чудово,  

Щоб учинити досконалий гріх. 

Бо хитра сила – перемог основа,  

Пекельний розум кине світ до ніг. 

 

Так радив ще старий Макіавеллі,  

Лиш сила й хитрість – корабель міцний,  

Що здатен перейти моря і скелі 

 

Абсурдної та вічної війни. 

Та за морями війн – душі пустеля. 

Так повелося ще із давнини. 

 

12. 

Так повелося ще із давнини. 

Історія – це хитра куртизанка. 

Кохає кращих, та за півціни 

Тримає у пекельній лихоманці. 

 

Як дика буря знищує човни,  

Так губить найсильніших ця вакханка. 

Тобою кожен хворобливо снив,  

О владо, найсолодша із коханок! 

 

Ти пристрастю убила стільки душ! 

Чия ж ти тінь – диявола чи бога? 

Відвертий ворог і підступний друг,  

 

Розкішна фальшем, істиною вбога, – 

Для тих, кого причарував твій дух,  

Небесних див незрозуміла мова. 

 

13. 

Небесних див незрозуміла мова,  

Як і земна – облудна для небес. 

Пізнати Бога не дано рабові,  

Якого манить блиск людських чудес. 

 

Прозріння не буває випадковим,  

Для багатьох – це непосильний хрест. 

В чім сила – у страху чи у любові,  

У тому, хто прогнив, чи хто воскрес? 

 

Лисиця й лев – союзне протиріччя,  

Основа ідеальних тираній. 

Там пристрасті скликаються на віче. 

 

Олтар твій – гріх, володарю земний. 

Небесне царство не відкриє вічність 

Для тих, кому неправди плід смачний. 

 

14. 

Для тих, кому неправди плід смачний,  

Посади не дадуть уже в едемі. 

А в пеклі є давно свої чини,  

Найбільший лиходій для них – нікчема. 

 

А люди – це шляхетні дикуни,  

Які у розум ллють первісну темінь. 

Радіє лис, що лева заманив 

В тенета слави, як у рабську неміч. 

 

Та, мабуть, псевдосвятість – більше зло,  

Ніж всі облуди у розкішних шатах. 

Без щирості написаний псалом,  

 

Ганебніший, ніж ниці постулати. 

Не замаскує ніч гріховне тло. 

Найбільша втіха на землі – це влада. 

 

МАГІСТРАЛ 

 

Найбільша втіха на землі – це влада,  

Бурхлива, та отруєна ріка. 

На березі гуде безликий натовп,  

Не осягне величного гріха. 

 

Кому отруту цю дано пізнати,  

В того безжальна, хоч міцна рука. 

Та цар земний лише земним багатий,  

Душа у нього темна і тремка. 

 

Блукає у морях чужої крові,  

І злочини вчиняє без вини. 

Із гордістю виходить лев на лови. 

 

Так повелося ще із давнини. 

Небесних див незрозуміла мова 

Для тих, кому неправди плід смачний.