...з відчаю
овіяний вітром морозно пронизливим
вештаюсь містом.
з нудьги запитав я - котра є година? -
у такого ж, як я
наче з дзеркала явлення.
- вже двадцять перша -
мій голос до мене бринить.
ковтаю вина останній ковточок із пляшки
і розбиваю її позад себе
на тротуарі...
- пішло воно все! -
промайнуло у думці -
плювать!..
зимовим крокую містом,
відраховую час,
викладаю його камінним парканом
і гатку гачу за спиною.
на всіх перехожих
сліпоглухонімотністю схожий,
тінь поміж тіней,
в байдужості, в ліні,
сп"янілий
крокую у каптурі містом,
над яким провисає
маскувальною сіткою
небо із хмар обважніле
і білі горошини
сяють із ліхтарів
над шляхами замість зірок.
тут кав"ярні і бари,
"гадюшники" всякі
в ілюмінаціях
манять "бухлом"
і підозрілими стравами й дівами.
і у безліч цих вулиць,
злегка притрушених першим у грудні сніжком,
заховано хрест
ієрогліфом сплетених хитро стежинок.
будинки замерзлими сірими псами
завмерло сидять у чеканні
сходження сонця на сході,
котре вже давно
закотилося в захід...
вештаюсь містом грудневим,
ховаючи світ свій і волю
в коморі душі,
де відлунням лунає
з далеких якихось світів
і незнаних просторів
"геть!" і "ганьба!"...
і сльоза у очах...-
чи від вітру?..
хто знає....
