Під самий кінець весни,
коли теплі ночі,
виліз дідько з бузини,
витріщивши очі.
Та за вухом почесав
кованим копитом
і дивитись нишком став
як ми вмієм жити.
До світанку він сидів
і крутив цигарку,
доки нас не розглядів,
як школяр школярку.
І від нашого життя
аж перекривило
в чистокровного чорта
поросяче рило.
Коли славили весну
всі коти щоночі,
стрибнув дідько в бузину,
ще й закривши очі...