Танець душі
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Душа ходила берегом осіннім.
Волога тиша брала все своє.
Дзеркально відбивалось небо синє –
Красиве, дуже чисте і низьке.
Раптово, немов плід чужих пародій,
Десь поряд, у пожовклі спориші
Ввірвався дикий, лютий пасадобль –
І забриніли струни у душі.
Хотіла бігти – нікуди. У річку?
Та ні, чекайте, мало ще життя!
А пасадобль огортав смерічки
І полонив усе без вороття.
Душа, безумна, скрикнула від болю
І в дикім танці опинилась вмить.
Одразу відібрались сили, воля,
І вже здалося, ніби не болить.
Гарячим танцем тіпало, крутило,-
І враз затих цей дивний вир чудес.
Душа парила у хмарках безсило
І першим снігом падала з небес.
