У трепетнім танку степної рані…
У трепетнім танку степної рані,
Сховавши ноги босі у ковил,
Стою я на обвітренім кургані,
Під завмирання зоряних кадил.
Неначе скіфський ідол скам’яніло,
Вдивляюсь в ледве зриму далечінь.
Чатуючи на заспане світило,
Що розітне потемку глибочінь.
Вбираю бур`яну повіви мляві,
В оздобі нічки росяних слідів,
Під перепілок оклика́ння браві,
Між цвітограю сірого медів…
Спурхне зненацька жайвором світання,
Розіллється у грудях соловей.
І побіжить між хмарок муркотання,
Хлопчисько дня по острівцям тіней.
