Із циклу "Пелюстки"
1
Цей комар, наче докір з мого минулого, не дає заснути.
2
По небу, спотикаючись об сонце, гуляла підпила хмарка.
14
Тяжко, о Кірне, бути в юрбі, одна частина якої в іншу кидає каміння, та ще важче закликати до милосердя, стоячи поміж ними.
20
Жінки усі на дотик, як запах розквітлих півоній. Розплавився шлях і навіть мухам ліньки літати.
30
Із дорученням зворотнім написав собі листа, але втік від листоноші.
35
Над урвищем голі дерева,
Схожі на в’язнів перед розстрілом.
Січнева відлига.
39
Зорі, наче стиглі абрикоси.
В полі чути шерехтіння:
Крадуть кукурудзу.
43
Я приніс з морозу величезне яблуко і підніс до твого обличчя. Від запаху, свіжого запаху ти прокинулася і посміхнулась щаслива.
44
Кульбаби, кульбаби всюди, ніби Крез вирішив позбавитись золота, а Сущий перетворив те золото на пух і розвіяв.
50
Якби ж то люди так вперто прокладали дороги спасіння, як цю дорогу в скелях…
53
Буденний крах.
Вершину почуття вже пройдено, а все здається, що вершина.
64
Між небом і землею
Три тисячі ниток.
Пожовкле листя падає в калюжу.
79
Без діла лежу цілий день. Розсудливий скаже, що лінивий схожий на мерця. Неправда: милуюся фіалкою на підвіконні.
91
Згадуючи дитинство.
Сиджу на підвіконні старої мазанки. За шибкою бабуся несе оберемок дров, залишаючи сліди на килимі першого снігу.
99
20 сторіччя.
Цей перстень на вітрині антикварної крамниці двічі знімали з мерця, один раз конфіскували і тричі крали.
108
То що нам Гекуба? Невтішна стара, котрій не вистачить сліз, щоб оплакати своїх дітей. То що нам Україна? Чи вистачить у нас мужності, щоб любити її, тамуючи свої печалі і свою слабкість?
