А віз і нині там
Коли зірвався ідол з постаменту,
Ще й впав під насміх нової доби,
Чорти завили у казенних нетрях
І заревіли звіром від злоби.
Розбитий ідол і остання крапля,
За волю, за розстріляних дідів,
Лунають дзвони і їх звуки часті -
Це дух молитви знищених церквів.
За ті голодні, змучені мільйони,
За хліб котрий на стіл так і не ліг,
За долі, що гнили заради трону,
За тих, хто віру втратити не зміг.
Нащо нам ідол - є у нас молитва,
І не потрібен цей зловісний гам,
Коли живуть у мирі європейці
А наш скрипучий віз і нині там.
