Сон
Мені колись приснилось місто,
Золотоверхами церков
Прикрашене, немов намистом,
Мов ланцюгами від оков,
Стежками вулиць оповиті
Будинки різних кольорів.
І достигали соковиті
Грушки серед міських садів.
Плодів ніхто не рвав завчасно
І град їх теж не позбивав.
Світило сонце ясно-ясно!
Когось художник змалював
На сірім аркуші асфальту –
В обличчі невловиме щось.
Звучало здалеку контральто,
Чи може так мені здалось,
Бо була зовсім я самотня
У центрі міста – ні душі..
А тиша, тиша неприродна!
І ти навпроти…
