Здалося...
Сиджу, сумую і здалося,
що став я птахом й підлетів
до твого, мила, я волосся,
до рук твоїх, як я хотів.
Присів на руку , в очі глянув -
за мить таку усе б віддав.
В очах твоїх я в раз розтанув,
розтанув тільки, не пропав.
Мене ти ніжно пригортала
сказала тихо "відлітай,
тебе, мабуть, чекає пава,
лети її пісні співай".
Мене ти в птасі не впізнала,
а я летіти не хотів…
Аж раптом міцно обійняла,
відкрити очі я не смів.
Я не повірив, що ти дійсно
прийшла й присіла на коліна.
Тебе відчув і стало млісно
моя ти, ластівко, єдина.
