Передосіннє
Волога тиша. Тиша надворі.
Казок давно уголос не читають.
Людина, що піднялась від землі,
Земного раю досі ще не знає.
Десь вдалині гуркоче вир шосе.
Небесні краплі дощенту розбиті.
Непринципові принципи ніде,
Блукає совість тільки в Атлантиді.
Встає ще сонце радістю в блакить,
Але за ним ніхто вже не сумує.
Душа хворіє – тугою болить
І тільки синій дощ її лікує.
Запалює фізаліс ліхтарі
І перше листя падає із клена.
Без душ людей так пусто на землі…
А що узяти з темних манекенів?..
