Я тебе придумала, я тебе створила
Я тебе придумала, я тебе створила
І тобі, мій милий друже, серденько відкрила.
І хотіла, щоб був ніжний, лагідний і красний:
Словом, мудрий і приємний, у душі прекрасний.
Як марево, як міраж – ти лиш сон для мене –
Прошу, щоб кохання промінь, прокинувся в тебе.
Вітер віє – мої мрії , хмари розвіває,
Птах блакитний і красивий в висоті кружляє.
Птах чудесний, птах любові, що злетів у небо,
І тривоги для душі більшої не треба.
Щоб крутилась голова й розуму не стало,
Лилась музика в душі і кохання мало.
Квіти пелюстки нагнули, як роси упали.
В голубіні піднебесній промені літали.
Ці проміння – сяйво Боже, що із небес ллється,
Зігріває все довкола і Любов’ю зветься.
То зігрій же ти й мене, промінчику теплий,
Погаси самотності – біль життя нестерпний.
Ця самотність так ятрить, душу роз’їдає,
Як її позбутися серденько не знає.
На все в світі Божа воля – в молитві сказати:
«Поможи мені, Всевишній, оцей біль здолати!
Щоб промінчик Твій із неба мене осіяв
Та в подальшому житті щастям надихав.»
с. Нижні Станівці Чернівецької області,
