Двох правд не буває!
Вони лежали на холодному асфальті. І вітер їх волосся ворушив. Товариши їх відтягнули з місця страти. Закрити ж очі вже не стало сил. Вони ще зранку сьорбали тут кашу. А хтось коханій вислав смс: «Ти потерпи! І хлопці всі тут наші! Я відчуваю: цій війні кінець!»
А ти стоїш і обтираєш тирло гвинтівки, із якої вів обстріл, напевно, більшості це дико і огидно! А ти… ти так живеш! Ти так хотів! Мацнеш рукою звично по кишенях (ой! вже й забув, що кинув, бо режим!)… О! Щось та є! Диви! Горішків жменя! Вона поклала? Та, яку «любив»? Вона не знала точно! (чи все ж знала?) Вона попереджала: «Там мій брат!» А якби хтось сказав, чи перестала б? Обрала би тебе чи … «гей-парад»? Ти на годинник дивишся невпинно. Ще б «завалити» двох, а може, й трьох! А там… а там… уже настане «зміна»
– Алло! Привет! Да, жив! А ты, Санёк?
Київ, 20 лютого 2014 року
