05.03.2014 00:00
для всіх
234
    
  3 | 3  
 © Лариса Радько

Крила

Присвячується нашим героям!

Дарувала доля йому крила.

Відліта у небо... Відліта...

"Прощавай, о, земле моя мила!

Прощавай, земля моя свята!


Відлітаю я, та спокою немає

У душі моїй, не можу все забуть.

О, земля, тебе я залишаю,

Та мене ти, земле, не забудь.


Лечу, розкриті крила в мене,

Несуть до спокою, несуть у забуття.

І там далеко, високо у небі,

Я ще раз гляну на твоє життя.


Чи буде смуток згоєний в безсмерті?

Як гляну -- спам"ятаю все, що є:

Ті простори, жорстокістю роздерті,

Ті чвари, що життя твоє


Наповнюють. А ті страждання?

Не тільки в твоїм серці заживуть,

А в моїм також... Що ж те безталання?"

А крила в гору все несуть, несуть...


"О, що це там попереду? Чи ніч, чи день?

Що вибрати собі? Куди летіть?

І знов неясно, може вже кінець?

Заплющу очі, а крила, донесіть..."


Розплющів очі: в білому халаті

Над ним заметушилась медсестра,

Він озирнувсь довколо: "Я в палаті...

О, як болить у мене голова!..


А де ж ті крила? Я ж кудись летів,

Так явно, наче, з чим прощався...

О, Боже, як того я не хотів...

Я знову тут!" -- З землею привітався.


А крила принесли його туди, де він потрібний,

Туди, де залишилась та земля,

Що прагне помочі, а він свободи гідний!

Ці крила не до смерті -- до життя!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.06.2014 09:51  Якобчук Павло => © 

+ заслужено))))))))))))

 04.03.2014 23:32  Світлана Рачинська => © 

Гарні думки. Ставлю чудово!