Де наша гордість?
Де справедливість і де доброта?
Де чесність та правда, що в серці жила?
Де наша гідність і наша краса?
Ми ж українці! Це ж наша земля!
Невже самостійно свої ми проблеми
Не можемо вирішить самі?
Невже ми не знаємо хто ми і що ми?
Невже керувати дозволимо нами?
Ми ж самі все можем: і гори звернути,
І річку глибоку пройти!
Ми ж самі зуміємо долю вернути,
До цілі своєї дійти!
Та де ж вона -- наша кінцева мета,
Забута й затоптана кимось?
Та ось же вона! Вона з нами була
Та загубилась, розгублена чимось.
Ніколи краса її нас не кидала
І в кожному серці жила.
Ми просто забули, вона розгубилась,
Тому занепала, згасла.
І нашу любов до грошей і багатства
Вона не змогла подолати,
Чекала, надію свою берегла
Про те, що кайдани зламати
Зуміємо ми,
Та розбили давно
Ми їх на щепки,
Та що із того?
Поглянте навколо: де наша любов?
Де наша дружба і єдність?
Де той наш рідний, єдиний лиш кров?
Де наше щастя? Де гідність?
Чому розрізнились? Чому живемо
Окремо один від одного?
Чому так спокійно в наш час ми спимо,
Не дивлячись, що в нас довкола?
Чому ми не можемо знов об`єднатись,
Щоб знову повстати за долю?
За нашу єдину велику країну,
За щастя та нашую волю?
Розбудемо гідність та наше єство,
Розбудемо ціль ми свою!
Повстанем за щастя і наше добро!
Розбудем свою ми мету!
Хоча б лиш словами й законом,
Хоча б лиш для діла свого,
І хоч би без зброї та крові
Та ж можно добитись свого!
22 лютого 2006р
10.03.2014 14:41 