Позаду - спалені мости...
А хочеться прибрати все у домі,
Зібрати речі й, просто, утекти,
І, щоб довкола - люди незнайомі,
І, щоб позаду - спалені мости...
Цей безлад у житті не випадковість,
Бо я живу невчасно і не з тим,
А все життя — коротка повість,
Якихось тридцяти холодних зим.
Цей смуток забирає сили,
Тебе бракує... Зізнаюсь нераз,
Я б повернутиcя у Бога попросила,
І нам з тобою виділити час...
Якихось кілька спільних років,
Одне життя надвоє розділить.
І кожен день один єдиний дотик,
І кожен день в одних очах тонуть...
