Гірке повернення
Я неначе ожив із віршами
Із полону немов би утік.
Так хотів, побрататись з Віками
І залишити темний свій бік.
Він немов би отрута солодка,
Як Спокуса без краю й кінця.
З ним боротись, то справа не легка
Але має слабкі він місця.
Хоч завдав я удар йому сильний
Він підвівсь, коли зникнула ти.
Хоч долинув цей сморід могильний
Я не зміг просто поруч пройти.
І зануривсь по груди, по плечі
В цю огидно-чарівну вуаль.
Завітав тепер Розпач, до речі
І привів свою подругу – Жаль.
Ти не гнівайсь на мене, благаю!
Хоч не вперше про це я прошу.
Я не Янгол Небесний, я знаю
Для Душі я про захист молю.