Колобок на сучасний лад
з рубрики / циклу «Мої гуморески»
Дід голодний, немов вовк,
Завиває зночі,
Зерна в ступі ледь натовк,
Їсти давно хоче.
Замісила тісто баба,
Та думу гадає,
Колобка спекти то рада,
Що ж його чекає?
Товк зерно дід, як дурний,
Що тут говорити,
Буде колобок той злий,
Як же вгомонити?
– Чуєш, діду, не дрімай,
Якщо хочеш їсти,
Справу наперед владнай,
Знають малі діти.
Страшна доля в колобка,
Згине на язиці,
Візьми діду молотка,
Лежить на полиці.
Прибери голодних всіх,
Не довго барися,
Повісь курям їх на сміх,
Діду, ворушися!
Баба вміє жартувати,
А дід вмить повівся,
Кулею летів він з хати,
І не довго барився.
Приволік трофеїв в двір,
Вивалив язика,
Був голодний, немов звір,
Біда ж невелика.
Дістала баба колобка,
А той знай, регоче,
Тут оказія така,
Дід то їсти хоче.
Дід по тім’ї молотком,
Стала паляниця,
З кучерявим ще й чолом,
Гарна, білолиця.
Підморгнула, засміялась,
Оце так картина,
Баба з ляку заховалась,
Дід, то молодчина.
Паляниця скаче всюди,
Де їй заманеться,
Вже сміються з діда люди,
Та він не здається.
Натовк сам собі муки,
Ціну тому знає,
Хоч не ті уже роки,
Та він не зважає.
Мораль ясна, немов день,
Пишна молодуха,
Закохався старий пень,
Аж по самі вуха.
м. Славута,
