Робінія
з рубрики / циклу «Літо»
В її душі – багато мрій і грації,
Вона тендітна, ніжна і п’янка.
Робініє, закохана акаціє!
Ти звідки тут, чаклунко? Хто така?..
Заполонила віттям, наче морем,
Увесь шматочок неба за вікном…
На тебе кинув оком клен із двору –
А хоч би раз шелеснула листком!
Стоїш собі, холодна і красива,
Ще й горда від квіток, як він прикрас.
Робініє, лелітко моя біла,
Ну подивись на нього хоч би раз!
Бо швидко пробіжить цей час зелений
Й весільна осінь стане на порі.
А восени робінії і клени –
Найкращі диво на усій землі…
