Гей, як він нині квінькав
(матері його ковінька!),
Коли я вперше йому не дала…
Надпити з бокалу…
А він і не думав, що жінка –
Це не зовсім людина,
А Фенікс із восковими
Крильми, які не лягають на простір,
Крізь які молекули кисню не проникають,
Але зникають
Щоразу під щоновішими сонцями –
Скапують золотисто-чорним дощем,
Вгузаються в чорнозем
Довгими пальцями,
Виймаючи з біосфери коріння,
Каміння, насіння
І нові покоління…
Але скавуліти принадно
І принагідно завжди.
Не з усіх генітальний синдром
Виливається образами й метафорами,
Як би це ввижалося Фройду.
11.04.2014
