14.04.2014 16:59
лише 18+
285
    
  3 | 3  
 © Таїсія

Моя сповідь

Чи справді Україна двоголова,

Чи, може, скаже хтось сьогодні – ні?!.

І що культура й мова в нас  чудова,

І ми пливем в єдиному човні?

Хіба ж не двоголова Україна,

Як є тут бідні і багаті є?

Як мову роздирають солов’їну,

Бездушність просто жити не дає!

Розділена сьогодні наша мати,

Навіщо й ким розділена вона?

Щоб не могли, як сад той, розквітати?

Хіба тепер потрібна нам війна?..

Вкраїни дві, її – дві половини,

І брат на брата – точаться ножі…

Гіркі плоди терпкої горобини,

Вже ледь ковтаєм сльози на межі…

Немає сили вилізти із бруду,

Мов хміль, так заздріть руки обвива.

Навісив хтось на очі нам облуду,

Й не в силі губи вимовить слова.

І є вже незалежність, а від кого?

Свобода слова… Що то за слова?

Вже аж тоншить від полину гіркого,

Болить від присмаку  гіркого голова.

Чого ж такі дурні ми й недолугі?

Усе в нас є! Чи, може, вже нема?

Вже обіцяли перші нам і другі,

А ми усе їм вірили дарма…

Нехай би й так, та часу не вернути,

Ми так багато згаяли часу…

Тепер питаєм: бути чи не бути,

Ковтаєм знову, давлячись, сльозу.

А винен хто? Самі ж і винуваті,

Що стільки лиха висіяно й бід,

Що казна хто у нашій таки хаті

Диктує нам, що їсти на обід.

Хіба ж не прикро бути знов незрячим,

Носить щодень намітку на лиці?

Але ж ми бачим, чуєте, ми бачим,

Хто кида бруд у наші криниці…

О дай нам, Боже, розуму і сили,

Щоб правда в серці кожного була,

Щоб ми ні в кого долі не просили,

Вона сама щоб рястом зацвіла.

Ми вірим в те, що крила  вище  й дужче

Нестимуть нас на крилах вітерця.

Й Шевченка слово – слово невмируще

Розтопить наші душі і серця.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 14.04.2014 21:22  Ганна Коназюк => © 

Дуже гарно написали! Одразу видно, що дуже щиро і зболіло так...

 14.04.2014 20:32  Тадм => © 

"А винен хто? Самі ж і винуваті" - справедливо

 14.04.2014 20:22  Світлана Рачинська => © 

Гарний вірш! Справедлива і щира виявилась Ваша сповідь.