26.04.2014 00:59
для всіх
375
    
  5 | 5  
 © Оля Стасюк

Одному товаришу

Одному товаришу

з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»

Стрічались якось хвилею – уранці

Чи пообідні… Все було без див.

Смішний хлопчина. Так боявся танців,

А жити щось без танців не умів...

Слова його – неначе ластовині,

Леткі були й дівчат кидали в дрож.

У нього було прізвище пташине

Й просте ім’я апостола також.

Такий він був – хороший друг, напевне.

Ми розійшлись – і загубились вмить.

Це сталося раптово й недаремно,

Бо час занадто швидко в нас летить.

Я так тоді й не закохалась в нього.

Була одна лиш школа в голові.

Отак згубились. На краю дороги,

Що всі «життям» прозвали на землі…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.04.2014 18:32  Тетяна Чорновіл => © 

Гарні й мудрі слова. Так справді буває! Лишається спробувати ще з кимось зустрітися, щоб уже не згубитися...

 26.04.2014 13:49  Світлана Рачинська => © 

Асоціативно товариш - по парті, по школі))) Жаль, коли губляться в житті хороші друзі, знайома річ...
Чудовий вірш!

 26.04.2014 10:23  Тетяна Белімова => © 

А може ще й не згубилися! Красиво хлопця описала! Інтригуюче! Думаю, він би себе впізнав!

{#}