Відлюдник
Визбирує тишу
По закутках темних
В холодній печері
Голодний відлюдник,
До чорної скрині
Складає натхненно,
Немов панацею
Від гамірних буднів.
Вишкрябує в стінах
Уламком рубила
Мережі маршрутів
Наскельних потьоків,
Щоб ними прицільно
Освяченим миром
У склянки припнуті
Націджувавсь спокій.
Викрешує іскри
Кресалом прадавнім,
Щоб полум’я синє
Очистило спішно
Занедбані, ніби
У Авгія стайні,
З окріплого духу
Всі помисли грішні.
