Ірина Червінська-Мандич
Промерзають наскрізь вікна.
Я не звикну
Ну ніяк до твого голосу. І вже
Відчитаю похоронну,
Справлю тризну:
Йди, нехай тебе хтось інший береже.
Підбере, немов собаку.
Ти не гавкай,
Не кидайся, не вишкірюйся на світ.
На вокзалах на бідоті
Ставлять крапку.
Ти ж махай хвостом і матимеш обід.
І до теплої хатини,
Як дитину,
Якщо очі добрі зробиш, віднесуть.
Одиноко не загину
В добру днину,
Але ситому – до лампочки, мабуть…
21.11.2008
10.07.2016 10:48 Наталія Бугаре => © |
 Чесно і від душі вмазано по осоружній пиці. Пса шкода, він кращий, ніж людина. Якщо життя у нього зігріте бодай краплиною тепла. Скаженіють пси від нелюбові, чому ж так часто чоловіки скаженіють, закутані в неї? |
29.01.2014 23:19 Ганна Коназюк |
 Дошкульно!!!)) І якось так толково... Словом, сподобалось дуже! |
29.01.2014 17:52 Тетяна Белімова => © |
 Сильні емоції... Хтось добре вам допік, якщо удосужився гордого "звання" пес! Хай йому щастить на нелегких собачих дорогах)) |