Чай
Мию чайний пакетик у склянці з водою,
Згадую день, що провела я з тобою.
Мила розмова і вірші Жадана…
У серці в цей час загоїлась рана.
Вона так боліла, життя не давала
І бути щасливою все ж заважала.
Її вже нема, за це тобі вдячна..
І жити далі тепер не так лячно.
Мозаїку спогадів у пазл складаю,
Що буде в майбутньому на щастя не знаю.
Якщо б я знала, то б хвилювалась,
Та доля сховати усе постаралась.
Я випила чай, а склянка парує
І думки моєї ніхто не почує,
А той, хто почує, той знехтує нею.
Рахується кожен лиш із своєю.
На дні чашки лишився шматочок лимону.
Я вуха закрию від брехливого дзвону,
Дзвону із вус постатей сірих…
Чаю немає, немає вже міри
Терпіти…
Заварити ще чаю в у чашці прозорій.
Гляну на небо, на небі не зорі,
А лише дірки, мов кратери болю.
Я з них випускаю біль свій на волю…
У космос…
Розчиниться там, як цукор у склянці.
Чаїнки кружляють у вільному танці.
І впали на дно, як осад на душу,
Чашку уже помити я мушу….
Не хочу…
Може іще заварити,
Щоб далі з собою поговорити ?
Шизофренія…
Відкушу печиво вівсяне,
Мені сподобались вірші Жадана…
25 березня 2010
