Мої чайки
Хай вже гаснуть висотки. Хай люди уже не говорять.
Вечір впився вже шумом. А я упилась поготів.
У мені прокидаються чайки незнаного моря,
І те море не має ні обрію, ні берегів.
В чайок крила розбиті і пульси вже ниткоподібні.
Із дзьобів їхніх крапає кров на полотнище хвиль.
І єдине. що в цілому світі цим чайкам потрібне –
Віднайти якусь землю, бодай за півтисячі миль.
Мої чайки кохані! Не здатна створити вам острів,
А спинити вас, милі, - убити останнє в мені.
Я згубилася просто, шалено згубилася просто.
Линьте, чайки, за обрій, знайдіть мені клаптик землі.
