Повітряна кулька
А ніч, як повітряну кульку, вигулює місяць
За, бісером всипану, нитку, немов по бульвару…
Розкиданих зір вогняних горобинових китиць
Лоскочуть пір’їнками вітром сполохані хмари…
Велика Ведмедиця тихо співа колискову
І в ложці гойдає маленьке своє ведмежатко…
А ми із тобою розкажемо їм на всіх мовах,
Як трепетно можуть два серця в розлуці кохати.
Як в сутінках землю викупують сизі тумани,
І світять озера молОками в круглих горнятах…
Я очі у вись підведу, до висот ще незнаних,
Де ти мені цукор залишив на хмарах кудлатих.
І доки ти спиш, десь у іншому просторі часу,
За звичкою нам заварЮ трав’яного я чаю:
На двох одна чашка – чекаю тебе на терасі,
Обіймами ніжності душу твою зігріваю.
Там запахи літа сплелися з вінком у волоссі
П’янким сухоцвітом тепла і гречаного меду…
І ми по духм’яній траві, безтурботні і босі…
І ніч повний місяць, як кульку, вигулює небом…
20 червня 2014 р.
.gif "{#}")
Я просто закохалася в цей вірш!!! З першого рядочка) Оленко, твої слова - як повітря) Дихаю, і не можу надихатися...
