ВОРОТА ЗИМИ
Листопад в туман пори́нув, мов його і не було,
Вже й сліди всі після нього снігом білим замело.
Навіть і не озирнувся, бо минув його вже час,
Місяць-Грудень із Норд-остом вже привіявся до нас!
В лихоманці невгамовній груддя снігу навалив,
Вітром розпахнув ворота, й Зиму він до нас впустив!
Наполегливо й завзято Грудень свій завів уклад,
Та й почав хазяйнувати на свій ро́зсуд та свій лад.
В нього місія серйозна, холоднечу злу нагнав,
Щоб природа взимку спала та сніжок не розтавав.
Грудень всю свою кмітливість швидко й жваво проявив,
Всі стежинки в полі й в лісі хуртовиною підмів.
Раптом настає відлига, сяють сонця промінці,
І посунулись зі стріхи льодянисті гребінці.
Все ж, мінливий в нього норов! Капає з дерев вода,
Зліплася в комок від снігу його сива борода!
І тут Грудню на підмогу прийшов братик-Морозець,
Він щипає всіх за щоки й заповза́ за комірець.
В наглий спосіб приволікся в кожне місто та село,
Й викрадає з попід даху оберемками тепло!
Під сніжком безлюдна нива, де росте озимина,
Зцілює й лікує душу ясно-біла далина́!
Дні у Грудні коротенькі, ночі довгі й затяжні,
І тому, ці дні яскраві до душі прийшлись мені.
Просочив Мороз повітря духом свіжим та тривким,
Це нас Грудень пригощає квасом свіжим та п"янким.
Дні останні вже згасають. В тім нема його вини!
Грудень, це вже Вечір року й Ранок матінки-Зими!
Ніжин, 31.12.2022.
