Коли не знаєш
з рубрики / циклу «П`ять відтінків мене»
Ми дуже схожі на звіра, коли вбиваємо. Дуже схожі на людей, коли осуджуємо. Дуже схожі на Бога, коли пробачаємо. (Бруно Ферреро)
Чому пишу?
Бо розривається в душі.
Немає певних знаків розділових.
Шляхи розходяться,
В траві стежки,
І сни, що віднесуть до випадкових.
Чому пишу?
Бо розривається в душі.
У спину вітер,
І дощем слова розмиті.
Зіщулившись, ховаючи себе
Позбавивши бажань несамовитих.
Чому пишу?
Бо розривається в душі.
Над прірвою лиш крок
І в невідомість.
Не виправити грубі помилки,
І вчинки які робить підсвідомість.
Чому пишу?
Бо розривається в душі.
І можна нескінченно говорити.
Банальність дзеркала
Подивишся не раз,
Вирішуючи мовчки відновити.
Чому пишу?
Бо розривається в душі.
Не піднімаючись над рівнем неба.
Закривши очі,
Розумієш, що живеш...
В кінці знак оклику?
А може і не треба...
