ЛАСТІВКА
– Мамо-ластівко, де ж це видано,
Що вертається птиця з вирію,
Як навколо зима ще сніжиться,
І яр-сонце в постелі ніжиться,
А травиця ще інеєм приспана
Під столітньої хати призьбою?
– Ластів’ятко моє, хоч не віриться,
Та стежина із вирію стелиться,
До гніздечка, до хати рідної,
Чи багатої, а чи бідної.
Бо й тобі, як зміцнієш крилами
В світ широкий дорога стелиться.
Берегтиму тебе теплом своїм,
Не здола й заметіль-метелиця
Твого злету до неба ясного,
До весняного цвіту прекрасного.
– Мамо-ластівко, чим віддячити
За любов Вашу безкорисливу?
– Пам’ятай мене, доки житимеш
Й мальву сій над старою призьбою.
Я до неї завжди прилітатиму,
Щоб росиці з пелюсток напитися,
Щоб на тебе, моє ластів’ яточко,
Ще поглянути-подивитися.
… Ой, далека дорога з вирію,
Й світ не завжди стрічає ласкою,
А до вікон оселі кожної
Припадає матуся-ластівка.
