Ластівка
НИКОЛАЙ ЗАБОЛОЦКИЙ
Гарно ластівка щебече,
Вправно крилами стриже,
Всім вітрам вона перечить,
Але сили береже.
Має зверху, має знизу,
Доганяє комашню
І до ранку під карнизом
Спочива в обіймах сну.
Подивовуюсь звичаю,
Направляюсь у зеніт,
І душа моя в безкраїй,
У далекий світ летить.
Має, плаче ластів’ятком
В зачарованім краю,
Стука дзьобиком біднятко
В душу вбогую твою.
Та душа твоя зотліла,
Корогов окрай воріт.
Догоріла вже олія,
У лампадці згаслий ґніт.
Гірко ластівка ридає,
Від безсилля лине пріч,
З кладовища відлітає
В завороженую ніч.
.........................
ЛАСТОЧКА
Славно ласточка щебечет,
Ловко крыльями стрижет,
Всем ветрам она перечит,
Но и силы бережет.
Реет верхом, реет низом,
Догоняет комара
И в избушке под карнизом
Отдыхает до утра.
Удивлен ее повадкой,
Устремляюсь я в зенит,
И душа моя касаткой
В отдаленный край летит.
Реет, плачет, словно птица,
В заколдованном краю,
Слабым клювиком стучится
В душу бедную твою.
Но душа твоя угасла,
На дверях висит замок.
Догорело в лампе масло,
И не светит фитилек.
Горько ласточка рыдает
И не знает, как помочь,
И с кладбища улетает
В заколдованную ночь
1958
