Час просто летить, не збавляючи ходу

з рубрики / циклу «Чи( )є майбутнє?»

Час просто летить, не збавляючи ходу,

Ти в ньому стоїш, занурений в воду.

І бачиш навколо чужі кораблі,

Що не поспішають дістатись землі.

О, бідний моряче, де човен свій дів?

Чи може покинув, чи може згубив?

Чому ти життя своє марно віддав?

На волю чужу ти його проміняв.

Весь вік свій короткий на морі провів.

І прапор нерідний з собою носив.

Ти вже й перестав помічати давно,

Як Роджер Веселий зайняв полотно.

А шлях, який вибрав, — то стежка хистка,

На неї зійшов раз — не верне листка.

Бо сильний потік має завжди своє.

Як тільки листок котрийсь маху дає.

Так жив ти і скнів від пригод та вина.

Іржавий ланцюг прикріпив до стерна.

Він міцно тримав непохитним твій курс.

До краю земного, що умертвляв пульс.

Тож сталося все, наче із-під пера.

Чого не чекав — то як ніж до ребра.

Притислось, вкололо, ввійшло — розлилось.

Життя, що буяло, росло і неслось.

Тож зараз стоїш ти самотній, мов перст.

Розгублено ловиш очима свій хрест.

Його ти голубив, плекав і любив.

А він тебе врешті, як молот, прибив.

І нікуди діти всю жалість і гнів,

Відходу немає — немає ходів.

Бо ж можна тікати лишень від життя —

Смерть завжди знаходить й добро і сміття.

11.04.2014