Сутеніє...
Рожевим, від сонця маленький окрайчик,
Ситець небо із себе зніма.
Попросилось в садок надвечір`я,
Прохолодною м`ятою, перша зоря.
Глухо яблучко десь відірветься,
Вітерець задрімає в кущах.
І вечірня межа відізветься,
Затремтить і застигне в очах.
Страшно тишу казкову порушить,
Стукіт серця в мовчанні,
Болить...
У високу траву всі образи,
Хай рубіновим обрій горить.
Не так довго пора та триває,
Аромат надвечір`я манить.
І рожеве, ніч синя зміняє,
Щоб прийнять, зрозуміть і простить...
