ТЕПЛІ ПРОЩАННЯ
Ось було і позаду навчання у сержантській школі. В останні дні командири і їхні заступники були до своїх підопічних випускників по-особливому уважні. Ще б пак — молодші сержанти, готові вихованці солдат у лінійних частинах. Щоправда, у їхньому взводі, крім Соловейка. Після операції апендициту надто довго він проходив курс реабілітації. Тому звання не присвоїли. Але йому було не образливо. Думав, що, можливо, там, куди приїде, присвоять. А ні — обійдеться. Зрештою, він же не збирається бути військовим! А, можливо, не образливо через досить тепле прощальне ставлення до нього засткомвзводу, командира взводу і навіть комбата. Вони доладно згадували його активну громадську діяльність, участь у художній самодіяльності, відмінну здачу найважчого іспиту. Засткомвзводу навіть написав до Юркового блокноту напутні слова. І ось він, їдучи у військовому потязі, перечитує їх: «Щоб легше було на новому місці, влаштуйся до армійського клубу. Бажаю тобі, Юрасю, доброго здоров’я і великих успіхів у творчості. Ти — творча людина, і це — твоя стезя!».
«Дякую, Колю!» — це Соловейко подумки звернувся до заступника командира взводу. А тоді, під час прощання, і навіть після батьківської пропозиції комбата: «Присядомо на дорожку», не сказав, тому що домовленість була між усіма, щоб ніхто не зазирав до своїх блокнотів, не читав напутніх слів, аж поки не покинуть частину і остаточно не розпрощаються зі своїми командирами, викладачами й вихователями.
Юрій Соловейко був щиро вдячний засткомвзводу, який був йому, хоч і не земляком, звідкілясь із Саратовської області, але ставився до нього дуже справедливо. Це вже був другий чоловік-вихователь, який трапився у Юрковому житті, після вчителя історії і співів та одночасно класного керівника Івана Івановича. Якби не згаданий заступник командира взводу, який одночасно був командиром першого відділення, Юркові земляки, щоправда, з віддалених областей — командири другого і третього відділень — показали б йому, де раки зимують. Непереливки було б Соловейку! Вони не раз норовили його покарати, чіпляючись за дрібниці. І щоразу на допомогу приходив старший сержант, тобто заступник командира взводу Микола Сєрков. Юрій не забув цього!