У ПОЛОНІ ПРИРОДНОГО ЯВИЩА
Останній місяць перебування курсанта Соловейка у навчальній частині, місяць заліків та іспитів, ознаменувався не лише посиленою роботою мізків і демонстрацією кмітливості, а й незвичним природним явищем. Принаймні, раніше він такого ніколи не бачив.
Одного дня взводу треба було зробити марш-кидок — кілометрів сім — до лісу, в якому були розташовані радіостанції. Кожен з курсантів мав знайти свою і якомога швидше вийти на зв’язок з екзаменаторами. Цього іспиту Соловейко не боявся, тому що його швидкість передачі радіограм азбукою Морзе тягнула на відмінну оцінку. І марш-кидка не боявся, бо ноги онучами обмотував майстерно.
Щойно вийшли за огорожу частини, як командир:
— Слухай мою команду: бігом марш!
Світило сонце. Бігли, прихекуючи. За спиною — згорнута шинель, заплічник з триденним сухим пайком, протигаз, каска, автомат, на паску — фляга з водою, штик-ніж…
Бігли… Хекали... Бігли... Хекали... Хтось уже починав шкутильгати, і це й півкілометра не пробігши… Юрій не шкутильгав — знав з дитинства як правильно обмотувати онучами ноги…
Бігли-бігли… Аж, раптом, що це?!. Було так світло, а то потемніло-потемніло. Ну, просто майже ніч упала.
Лейтенант скомандував зупинитися. Курсанти погляди спрямували вперед-угору, на небо. А там, дивляться: висить синьо-коричнева величезна хмара! Вона-то наче висіла, але всі зрозуміли, що рухається на них, бо попереду неї «біг» вітер неймовірної сили і нахиляв дерева посадки, обіч якої теж бігли - ґрунтовою дорогою, але, виходило, назустріч…
Не встигли курсанти розгледіти хоч початок такого явища, як на них разом з вітром звалився з неба сніг неймовірної лапатості. Лейтенант вчинив мудро: скомандував, щоб підлеглі зайшли до посадки і продовжували рух звичайним ходом через те, що за якихось чотири-сім хвилин товщина снігу на відкритому просторі сягла майже колін. Посередині посадки була стежка, сніг падав на крони, чіплявся за них і за деякий час взвод йшов по справді казковому коридору.
Але хлопці хвилювались, що можуть не вкластися у часовий норматив. Тож по-всякому чинили: намагалися і бігти по свіжому снігу, і повзти…
Поки дістались «свого» лісу, у ньому навалило снігу стільки, що виднілися одні кучугури, і тільки подекуди проглядалися гілки, у багатьох випадках зламані. Якби черговий наряд не допоміг відшукати потрібні контейнери з радіостанціями, новоприбулі навряд чи упорались би з першим завданням. Його просто скасували б.
Ну, а залікові радіограми курсант Соловейко передав і прийняв на «відмінно».