А на луках й озерах тумани
Побувала на святі чужому
Й потягла потихеньку додому,
Зупинилася в травах високих
Серед тиші озер синьооких.
Й там зайшлася дрібною сльозою
І на трави упала росою,
А на луки й озера – туманом
І не стало душі вранці рано.
Запалала ранкова заграва,
Хтось натрапив на тіло у травах
Упізнав одиноку стареньку
Й поховали всім миром сивеньку.
За яку невідомо провину
З`їв Чорнобиль її всю родину,
Десять літ в самотині страждала,
Поміж люди пішла й старцювала.
Роз`їдають душевнії рани,
Пропікають нам очі сльозою,
А кістлява махає косою.