ТУМАНИ
В спину дихає біла зима
І руде вириває волосся.
Листопада, неначе нема...
Йду, шматуючи сіру імлистість,
Що по вінця у кожній з легень
І на осені мокрому листі
Послизаюсь і гублю зі жмень
Всі пунктири минувшого літа.
В смозі сивому видимість - "нуль, .."
Наче манна в повітрі розлита
З листопадово-мідних каструль.