ГРАЙЛИВА ДОЛЕНЬКА
Тримаючись під руки, на Хрещатик,
Бабусі дві старенькі вийшли з хати:
« Десь б’ють онуків наших, злі схезмати,
А ми за них..», за рогом вже сказали:
« Нам все одно тепер, де помирати…»
А на Майдані, у бруківку вжаті,
Лежали люди - діти наші з вами,
Навпроти них, озлоблена, з кийками -
Грайлива дОнька - доленька, сльозами
нас розвела. Не бути нам братами!
Юнак молився: - « Господи, будь з нами!»
Слова жіночі з рупора благали:
« Просніться, люде! Київ! Християни!
Дзвони « Михайле», хай всі люди встануть!»
« Рівняйте ряд! Тримаймось! Будьмо сильні!
Ми не покажем ворогові спИни!»
Блищали шоломи, щити у ряд стулені,
Як римляни, стояли на галері,
А чорний дим у очі, і в легені..,
… та й проти вітру!
« Боже, ми спасенні!»
Зрадливий поступ схиблених думок
Зайшов, мов сутінки,
В студені стіни з плацу:
Там розіп`яли цноту, хай всі бачать!
Стирчить з долонь заржавлений гвіздок...
Стала вугіллям й попелом зійшла,
Грайлива доленька - на сміх розпеленатий,
Та на соломі, кимось вже прим`ятій,
Ти не соромлячись розділася й лягла,
І заходилась славня нам співати.
Скрипіла ти заржавленим гвіздком...
-« Ні, не віб`єш! Мене не побороти!»
Вганяла з шапками сталевим молотком:
-« Нам стати на коліна й присягати?
І бити низько до землі чолом!?»
А ти сміялася й гриміла ланцюгом,
Життя лишала в « Іловайськім пеклі»
Ти «прасувала» нас і у місця роздерті,
Пиляла «ніжно» жорстким терпугом,
«Зливаючи» кумі, а цебто - смерті.
АТОвтаєшся* ти коли небуть!
Пожнеш сум’яття нелюдської болі!
Бо що царям, вони усі на волі!!!
А ти і далі, гнана батогом,
Кладеш на плаху наші спини голі!
ніч 20.09 2014
