Розбите серце
З циклу “Химерні світи“
Нерозсудливе серце моє?
Нам з тобою невимовно тяжко.
Та нас кожен за те осміє.
Не звіряй своїх болів нікому, -
Світ не любить чужої сльози,
Не давай волі жалю гіркому,
Не викликуй людської грози.
……………………………….
Хай святкують обранці щасливі!
Не нудись, дурне серце, замовч:
Наші співи сумні та тужливі
В них прокинуть самісіньку жовч.
Треба ввічливим всякому бути,
В шкаралущі убратись товсті,
Або згинуть від лютої скрути,
Одуріти навік в самоті!
П. Грабовський.
1.
Зненацька темне лихо надійшло –
Мороз улітку, морок на світанку..,
А серце, мов крихке, червоне скло –
У грудях скрип скривавлених уламків…
Розлуки іній доторкнувся скронь,
А я нестримно, наче навіжений,
Лечу наосліп в пекло, у вогонь
І спопеляю крила мрій рожевих…
Моє недовге щастя, прощавай,
Ніколи інша вже не буде мила,
Знайти і втратити навіки рай –
Така от доля, доленька жахлива…
Тебе гризе сумління, знаю я,
Ні спокою не знаєш, ні розради,
Утішся люба, втрачена моя,
Так сталося і ти не винувата.
Надій нема, усе, усе дарма!
Безсилі мрії, сльози, сподівання…
Сумує, квилить
Траурна Сурма,
Оплакує
беззахисне
кохання.
2
Я силами Небесними клялась
І я зламала клятву Чистим Небом,
До Світла відтепер навіки – зась!
Забудь мене, не пам’ятай, не треба!
На осуд заслуговую, на гнів –
Твоє життя і щастя поламала,
Коли б ти проклинав мене, сварив.
Мені б, здається, трохи легше стало!
Сама собі безмірно я гидка,
Штовхає потяг ниций на безумство…
Солодка пристрасть в той же час - бридка,
І я чиню духовне самогубство.
Твій біль – тягар на совісті моїй,
Мій вчинок – вічна болісна примара;
Дурманить хтивий Усолоди Змій,
За грішну втіху вже чекає кара…
Натішиться Спокусник і піде,
(О Доле, ти, неначе Ворон, крячеш!)
Мене не знайдеш, добрий мій, ніде,
Тому що приймеш і усе пробачиш.
Надій нема, усе, усе дарма,
Вчинила гріх - зламала клятву Небом!
Сумує, плаче
Траурна Сурма…
Прощай, найкращий,
пам’ятать
не треба!
