Дуб
На узбіччі дороги швидкої
Чорний дуб зустрічає весну,
Рік трьохсотий минає в спокої,
Дуб прокинеться в травні від сну.
Не скидає торішні листочки
І не вірить у ранню весну,
Навкруги його рідні дубочки
Згуртувались в сімейку одну.
Оптиміст і завжди обережний,
Бо інакше так довго б не жив,
Скрізь порядок у нього належний
І не любить сюрпризів і див.
По дорозі ж авто пролітають,
Чадом труять навколишній світ,
Люди дуб не завжди помічають,
Їм замало відпущених літ.
Люди хочуть все зараз й побільше,
Про майбутнє - турбота не їх,
Своє Его для них наймиліше,
Бо раби забаганок своїх.
На дорозі на смерть хтось розбився,
А зустрічні авто все ж летять,
Від швидкого життя хтось стомився,
А дубки сто літ тихо стоять.
Битий шлях дуб завжди пам’ятає
І рогатих волів й чумаків,
Люд же пращурів власних не знає,
Окрім близьких хіба що дідів.
На узбіччі дороги швидкої
Дуб трьохсоту стрічає весну,
Людям долі бажати б такої -
Триста літ не лягати в труну.
м. Київ, 11.04.07
