Teatro
з рубрики / циклу «Колись я тобі скажу»
Осінь - тихий смуток календарний.
Вранці кава,
Безлад у думках,
От і закінчилося чекання.
Винен хто?!.
Відношень перепад,
Вже надмірне, спрощене і штучне,
В чорному просторі - пустота,
Де актори, ліцедійство, ролі,
Проживають-програють життя.
Осінь - тихий смуток календарний.
День приносить зібранність в собі.
На край сцени квіти, що зів`яли.
Винен хто?!.
Спустошення душі,
Непідробна, визначена доля.
Оплески! За руку на поклон.
Браво! Біс! Сценічний образ, в коло,
Винен хто?!.
Скінчивсь ілюзіон.
Осінь-тихий смуток календарний.
Вечір. Чай. Пропали всі слова...
Вислизає непідвладне руйнуванню -
Винен хто?!.
В приниженнях - жива,
Віддаючись почуттю шалено,
Грає музика жіночого єства.
Осінь - тихий смуток календарний,
Глупа ніч - безкольорові сни,
Вимкнення свідомості циклічно,
В просторі умовному - світи.
Поза часом віра у майбутнє,
Спалахи софітів, дзеркала.
Винен хто?
Придумане? Містичне?
Втілене й невичерпне до дна?
Осінь-тихий смуток календарний,
В скрині бутафорію зберуть,
Закінчилось дійство театральне,
Чисто,
Серпантин в сміття згребуть.
Твір, де суть в очах безпосередньо,
Де об`єм сформує кольори,
Нагадає спомин потаємне,
Жанрове, стилічне відчуття.
Винен хто?!!!
Де ціле невід`ємне...
Роль, яку чекаєш все життя.
