Барви осені

Тихенько на поріг красуня Осінь, 

А з нею сім вітрів і сім дощів.

Спускаючись на землю, обривають листя, 

Складаючи палітру кольорів.

Мій перший вітер, дощ несе ласкавий, 

Де краплі чисті, ніжні як роса, 

Так хочеться до нього у обійми, 

Де розуміння, де натхнення, де Душа...

Мій другий вітер, де в гаю Кохання, 

Сховалось від цікавості очей, 

І теплий дощ, 

І є ще Сподівання...

Умитий ранок прохолодою ночей.

Мій третій вітер сильний і холодний, 

І дощ фарбує сірим сто тіней, 

І робиться так сумно у чеканні, 

Ще до весни, крізь сотню галерей.

Четвертий вітер хоче вигнать осінь.

Та Нелюбов у них іде здавна.

Потрапивши у літо випадково, 

Кохався з квітами, а осінь відняла.

На зміну п`ятий, превеселий вітер, 

Узяв за руку лагідний свій дощ, 

Розгонять хмари, щоб пробився промінь сонця, 

Розкинувся безмежно серед площ.

Мій шостий вітер, немов пан поважний.

Спускається на землю один раз, 

І поруч з ним звичайний дощ.., звичайний, 

Немає фраз, немає відчуття, нема образ...

Останній сьомий, разом із зимою.

Останній лист, останні кольори.

У невідомість мрії, сни, бажання, 

У забуття, усе, де були Ми...

Тихенько на поріг красуня Осінь, 

А з нею сім вітрів і сім дощів.

Весела і сумна, 

Красива і барвиста, 

Як Жінка, як палітра кольорів...