Цих днів
невміло намальованих крейдою
більше не злічити
перші зорі з обережністю
зазирають у твої очі
намагаючись відшукати у зіницях
відображення повного місяця
ти затискаєш у горлі
черговий клубок суму
чорний-чорний
наче очі нехорошої людини
і намагаєшся не дихати
щоб він не вирвався на волю
не отримав форму
силует самотньої людини
розчиняється в сутінках
відображення у вітринах магазинів
спотворюється
і ось ти вже схожий на птаха
падаєш
рахуючи помахи крил
знизу доверху
в небо
пробите щільністю сірих днів
неначе кулями
продірявлене уламками
гранат що вибухають
встелене спалахами наднових
ніби феєрверки підриваються
у твоїй голові
сигнали автівок і ось ти знову на землі
відчуваєш щільність асфальту
йдучи по зустрічній
думаєш
навіщо вони сигнялять
людиною більше
людиною менше
різниці майже нема
мовляв божевільний
чи п`яний
жити набридло
десь із глибини власних нутрощів
зім`ятих так
як мнуть вже непотрібний папір
відгукується
але ж вони кажуть правду
набридло
ти йдеш до узбіччя
шукаєш найближчу траву
падаєш
зливаючись із нею всім своїм тілом
дивишся на єдину Зірку
впритул не помічаючи інших
і твої очі
наповнюються без залишку
її чистим неповторним сяйвом
11.10.2014р. [21:06]
